Філія ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Автор сюжету:
Ольга Гриненко
Ольга Гриненко

Між Днем примирення та Перемоги протиріч не має бути: в урочищі Шумейкове вшанували пам’ять ветеранів Другої світової

Між Днем примирення та Перемоги протиріч не має бути: в урочищі Шумейкове вшанували пам’ять ветеранів Другої світової

В День пам’яті та примирення в урочищі Шумейкове Лохвицького району вшанували пам’ять ветеранів Другої світової війни. Чи знають відвідувачі меморіалу його історію та чи розділяють День пам’яті і Перемоги учасники другої світової війни,  дивіться далі у сюжеті.

На місце загибелі штабу Південно-Західного фронту житель села Ждани Лубенського району пан Віталій приїздить щороку. Чоловік каже: такі місця - це пам’ять про предків, які звільнили Батьківщину від окупації. Його дідусь також ветеран війни, повернувся із фронтів Другої світової  у 1944-му році.

Віталій,  житель села Ждани Лубенського району Полтавської області: Він воював на першому українському фронті. Мав відзнаки. У тому числі медаль "За відвагу". Повернувся з фронту інвалідом - в нього не було руки.

Урочище Шумейкове розташоване за 15 кілометрів від  Лохвиці. 20-го вересня 1941 року у цьому урочищі колона штабу Південно-Західного фронту потрапила у кільце німецької армії. Намагаючись вийти, в низовині загинуло близько восьмиста радянських солдатів та офіцерів. Разом із ними в урочищі загинув й командувач Південно-Західним фронтом генерал-полковник Михайло Кирпонос. Про трагічний бій ми запитали у відвідувачів меморіалу.

Журналіст: А ви знаєте що тут відбулося в 41-му році?"

Жінка: Не знаю.

Чоловік: Загинув перший український фронт. Командування.

Жінка: Нє.

Жінка:   Війна! Ну що ж тут було! Війна, люди погибли!

Жінка: Ні, ні.

Сергій Фирса: Тут відбулася битва між німцями і радянськими військами. Радянські війська відходили від Києва. На чолі був Кирпонос  і їх оточили німці й тут відбулася битва.

В урочищі Шумейкове не вперше, розповідає полтавець  Анатолій Наріжняк. До Другої світової війни сім’я Анатолія Михайловича була репресована та вивезена  із села Мачухи Полтавського району до Уралу.  Коли Анатолію Михайловичу  виповнилося сім років, почалася Друга світова війна. Через декілька років чоловіка призвали служити у ракетні війська. А пізніше він здобув вищу освіту.

Анатолій Наріжняк,  учасник Другої світової війни: Далее проходил службу на испытательных полигонах в Москве.  И на Северном полигоне.

Загалом Анатолій Наріжняк винайшов 29 пристроїв  в ракетно-космічній галузі . Анатолій Михайлович розповідає:  тільки-но трапилася можливість -  одразу повернувся до рідної Полтавщини. Згадуючи Другу світову війну, винахідник розповідає:  не варто постійно порівнювати людські втрати Радянського Союзу та держав антигітлерівської коаліції.

Анатолій Наріжняк,  учасник Другої світової війни: Я сторонник того, чтобы прежде чем думать о войне, нужно думать о мире и о компромиссе. Для того , чтобы не было боевых действий... Но, ведь можно этого не допустить.

Щодо пам’ятних дат Анатолій Михайлович  говорить:  між Днем примирення та дев’ятим травня ніяких протиріч не має бути.

Анатолій Наріжняк,  учасник Другої світової війни: Восьмого числа - это День памяти. Это хорошо: нет памяти – нет будущего. А девятого мая - День Победы. Но я считаю не надо делать упор на победу. Победы не болжно быть. Должно быть празднование мира.