Філія ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Автор сюжету:
Ірина Соляник
Ірина Соляник

Гончар із Решетилівки перед пенсією став десантником

Гончар із Решетилівки перед пенсією став десантником

Гончарює Сергій Спасьонов тридцять років. Займається цим щодня по кілька годин. Узимку - довше, улітку виділяє час для рибалки. Три роки тому від звичного графіку відмовився на чотирнадцять місяців. Чоловік пішов добровольцем у зону АТО. Служив у двадцять п’ятій повітрянодесантній бригаді. Це його єдиний військовий досвід. Це я перший раз пішов і відразу в десант потрапив здуру. Були в Мар’янці, коли був найбільший бій там. З Глобино був товариш на 5 років молодший, а так всі інші на 10-15 років молодші.

Після демобілізації Сергій спілкується із побратимами. Їздив до своєї бригади на передову, щоб відвідати. Там орда стоїть з того боку. Наша четверта хвиля, відсотків 70, дуже класних мужиків. Ото шо кажуть аватари, алкаші, у нас на роту такого не було.

 В окопах під час служби робив свищики із підручної глини. Вдома ж створює посуд тільки зі спеціальної маси, яку купує у Слов’янську. Гончар каже: від початкового матеріалу на 90% залежить якість виробу. Посуд створює за прикладом дИбинських гончарів із Київщини ХVII-XX століття. Випалює у власному горні. При цьому обробляє посуд молоком, щоб він не пропускав вологу. Сергій Спасьонов розповідає: гончарством можна займатися все життя, але так і не вивчити усі властивості глини. І додає: не вважає себе творцем цінностей.

То все понти. Я чого застряв. Багато спеціальностей змінив. Рік, два, три… Я Бога за бороду схопив. Все знаю і мені нецікаво. А тут, чим більше я працюю, тим більше розумію, що я нічого в кераміці не розумію.

Окрім українських майстрів, Сергій Іванович вчився гончарству в Кіпрі, Литві, Сербії. За його прикладом це ремесло опанувала і донька.