Філія ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Автор сюжету:
Ольга Гриненко
Ольга Гриненко

У Лютенці Гадяцького району відзначають язичницьке свято

У Лютенці Гадяцького району відзначають язичницьке свято


На Трійцю у селі Лютенька Гадяцького району святкують ВіхУ. Це язичницьке свято тут відзначають щороку – прикрашають високий стовбур дерева. Більше про звичай та його значення – далі у сюжеті моїх колег.

На подвір’ї  Лютенської школи – стовбур сосни з обрізаними гілками. Дев’ятикласниця Дарина Коломієць каже: її готують до свята Віхи. 

 «Починаємо ми її прикрашати кленовим листям. Потім і кульки можемо почепити. І стрічки різні. Хто що принесе – різні іграшки чіпляють»,- розповідає учениця 9-го класу Дарина Коломієць.

Прикрашене дерево  називають віхою. Вона стоїть рівно тиждень.

 «Розпалюємо вогнище, сидимо біля нього. Як у нас кажуть в селі – сторожуємо віху . До самого ранку. Щоб її ніхто не «зловив», - учениця 9-го класу Тетяна Хоменко

 Вчитель Тетяна Чорнобривець каже: прикрашене дерево  ставлять на Трійцю.  У Гадяцькому районі віху зводять лише у селі Лютенька.

 «Я наскільки знаю, то в сусідніх районах – це Миргородський район село Савинці, – там теж зводиться віха. Але ми всі вважаємо, що там вихідці з Лютеньки були. І тому ця традиція передалась і в Савинці», - пояснює, заступник директора  Лютенської загальноосвітньої школи Тетяна Чорнобривець

Краєзнавець Іван Чайка каже: раніше Лютенька була великим населеним пунктом. Тому традиція відзначати  свято Віхи збереглася.

 «Свято Віхи у Лютенці відзначається з незапам’ятних часів. Це язичницьке свято, воно прийшло до нас ще з дохристиянських часів» 01.13 02.20 «Можливо наше село було заселене племенами або вихідцями» 02.25  02.29 «які живуть зараз на півночі, де і зараз зберігається ця традиція. Це Скандинавські країни. Литва, Німеччина», - каже  краєзнавець Іван Чайка

Віха символізує дерево роду .

 «Віха уособлює чоловічий  та жіночий початок  - це символ родючості. Її  коріння у землі – це наші предки, які дали нам життя. Стовбур дерева – це ми сьогоднішні покоління. І на горі завжди залишають дві гілки – батька й мати уособлюють вони  і центральна гілка – дитина», - розповідає краєзнавець Іван Чайка.