Філія ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Автор сюжету:
Валерія Рибалка
Валерія Рибалка

Полтавка Олександра Чут в’яже шкарпетки для військових на передову

Полтавка Олександра Чут в’яже шкарпетки для військових на передову

Олександра Чут розповідає про те, як вона почала в’язати шкарпетки для військових на передову: «Почалося це коли з нашого будинку забрали хлопчика на війну. І сестра моя менша пришла й каже: - «Треба допомагати армії. Ти вмієш в’язати . Давай в’язати шкарпетки». І я фактично з перших днів війни почала їх в’язати. По 80-85 пар вив’язувала за 4-ри місяці. Я дуже цим переймаюся. Навіть на лікарняному ліжку, коли в мене не було сил дихати, а я все одно лежала і в’язала. Бо знала, що ждуть мене там. Вони дзвонять мені і кажуть: «Ніхто таких шкарпеток-валянок, як ти нам не в’яже. Лежачи….в мене боліли руки, боліли очі. Але сестра сказала: «На війні дітям руки, ноги відриває і вони живуть. Треба!»»

«Ниток вона мені приносить. Також є бабусі, які спеціально розпускають світ ера. Їх в секенхенді і купуємо. Люди небайдужі приносять . Якщо я не хвора то я в день вив’язую носок. Нитки беру шерстяні, тому щоя  в’яжу шкарпетки-валянки. Коли такі носки одягнеш під резинові чоботи, то в них не мерзнуть ніжки. В основному передаємо шкарпетки у 24-ту бригаду і 74-ту», - розповідає Олександра Чут про те, де бере нитки для шкарпеток та кому їх передає. 

Олександра Чут показує свій виріб: «У 74-тій бригаді є три дівчинки. Ці рожеві з блакитним носочки – для дівчинки Ані. Спершу м не знали,  що там є дівчата і в’язали 40-42-ий. А потім вогони мені переказали, що ми ж теж тут є і в нас ніжки мерзнуть. Тепер оце так в’яжу: менші, більші, ще більші. Щоб усім досталося.»

І додає: За рік я перенесла  дві дуже важких операції. На третій день після операції, я практично непритомна, ще не могла вставати з  ліжка. А вже медсестрі сказала, щоб несла мені спиці. Врач, як побачив, що я  з клубком сказав: «О!Діло буде!   Чут в’яже!»