Філія ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Обласне радіо

Серед чорнобильців-ліквідаторів було чимало жінок

Серед чорнобильців-ліквідаторів було чимало жінок

Здоров’я – це те, чим пожертвували ліквідатори аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Пожинати наслідки лиха доводиться навіть наступним поколінням учасників трагедії. Тему продовжує Ірина Соляник.

Ганна Дунай із Гадяча протягом липня-серпня 1986 року працювала телефоністкою в Чорнобилі. Згадує, як ліквідатори ночами зв’язувалися з рідними.

ДУНАЙ: Вдень, в основному, ми обслуговували воєнний штаб, начальство. А цілу ніч, тоді ж мобільних не було, дзвонили ліквідатори по своїх домівках. Всі ж з Радянського Союзу. Були із Прибалтики, із Закавказзя і кругом.

Тоді Ганні Іванівні було тридцять років. Жінка каже,що навіть чимало знаючи про наслідки техногенної катастрофи, до кінця не вірила у їх реальність.

ДУНАЙ:  Про те ми не думали. Ми були всі молоді. Воно не відчувалося ні запаху, ніде нічого. Маски оділи, поки переїхали КПП, поскидали і працюємо далі.  З Гадяча нас було три чоловіка.  Я - телефоністка, телеграфістка і технік, які нині покійні вже.

Тільки згодом Ганна Дунай почала відчувати проблеми зі здоров’ям. Нині має другу групу інвалідності.

А Валентина Радченко із Диканьки в ліквідації наслідків аварії участі не брала, проте уже одинадцять років очолює районну організацію «Союз Чорнобиль». Вона – дружина ліквідатора. Проблеми зі здоров’ям, як чоловіка, так і дітей та навіть внука пов’язує з техногенним лихом, що сталося майже тридцять років тому.

РАДЧЕНКО:  Після того проблеми зі здоров’ям, з лікуванням дитини, з місячного віку. І в місцевих лікарнях, і на обласному рівні, і за кордоном. Дитина була скована в протезах. От і внучок у нас такий з проблемами, бо невістка теж переселенка з Чорнобильської зони і проблеми продовжуються зі здоров’ям.

Знаючи з власного досвіду, як важко чорнобильцям відновити здоров’я та скільки сил іде на бюрократичну тяганину, жінка погодилася очолювати районну організацію чорнобильців.

РАДЧЕНКО: Спочатку я про це не думала, спочатку була проблема лікування доньки. І коли дитина мала чорнобильський статус, ось воно і пов’язалося. Піднімала всі гострі питання щодо захисту чорнобильців на всіх зібраннях, як на районному, так і на обласному рівні. І тому люди в 2004-му році виявили мені довіру на загальних зборах - обрали керівником.

15 грудня 2000-го року остаточно припинила роботу Чорнобильська АЕС. А наступного, 2016-го, року Україна відзначатиме тридцяті роковини з дня Чорнобильської катастрофи.