Філія ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Обласне радіо

Діагноз як вирок?

Діагноз як вирок?

Протягом шести років полтавець Денис живе з діагнозом епілепсія. Як наслідок хвороби – затримка розумового розвитку. Наскільки змінилося життя родини після такого діагнозу розповіла мама хлопчика пані Тетяна. З нею спілкувалася – Анна Бабчук.

Тетяна народила абсолютно здорового сина і нічого не віщувало біди. Але потім дитина захворіла, продовжує жінка.

ТЕТЯНА: Ми захворіли в чотири роки, тобто до 4 років в мене була дитина звичайна, здорова. Але на фоні високої температури виникли судороги і в нас тепер епілепсія. І із-за того, що ми сидимо на психотропних препаратах в нас іде затримка психічного розвитку. Дуже багато в нас складностей, тому що сім’я в нас получається як в своєму кругу, в своєму коконі, ми нікуди не можемо попасти тому що так як дитина переживає так само і ми переживаєм, ми не можемо по суті нікуди піти.

Тетяні для того, щоб доглядати за дитиною, довелося кинути роботу. Труднощі виникають у повсякденному житті постійно.

ТЕТЯНА: Той самий транспорт зараз така велика проблема, ми живемо на Садах – 2. Тролейбусів  в нас немає. Ліки дорожчають. Це хорошо, що зараз дають безкоштовно, але був такий час, що нам не надавали безкоштовно. У нас один препарат коштував тисячу гривень. Нада було десь шукать оці гроші. Тем болем ми сидимо на двох препаратах, тем болем ми ходимо зараз у школу проблеми виникають зі школами.

Нині Денис навчається у спеціалізованому НВК № 26, - там тільки початкова школа. Тож постало питання пошуку подальшого місця навчання.

ТЕТЯНА: Він трошки медленее соображає, но все одно ми вчимося. І в нас звикли, якщо діагноз, то все. Ні! Наші діти вміють і танцювати, і співати, і малювати. І навчаються теж гарно. Тільки це все у нас іде трішки повільніше і це просто треба розвивати. Але нас чомусь бояться. Чому нас бояться? Любий з нас може стати на цьому місці. Так само як моя дитина в 4 роки, на рівному місці. Я про це не думала і не гадала, що моє все життя зміниться.

За словами Тетяни, якщо спочатку вона надмірно опікувалася сином, то нині знає: йому треба давати більше самостійності. Цьому вчилася на спеціальному тренінгу у Львові разом з іншими батьками. Жінку дуже здивувало, що дітей забрали і працювали з ними окремо. Виявилось: діти абсолютно спокійно провели час без батьків.

ТЕТЯНА: Дітям було легко. Важче було нам, бо ми завжди за ними опікуємось. Ми за них все робимо. А цього не нада робить в цьому ж ця проблема і є. Його треба вчити до самостійності, він повинен сам жити.

Головний висновок, який зробила для себе Тетяна: такі діти мають вміти поводити себе з людьми і пристосовуватися до самостійного життя у суспільстві.