Філія НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Обласне радіо

Жінка і в зоні АТО залишається жінкою

Жінка і в зоні АТО залишається жінкою

Вона, мати двох синів, вишиває бісером, розбирає автомат і вміє вирити окоп. А її сміливості може позаздрити не один чоловік, яким вона передає досвід військової справи. Про Наталію Драч, в якій поєдналися жіночі й материнські якості з чоловічою рішучістю, розповість Тетяна Кружко.

Полтавка Наталія Драч каже, що дисципліна –невід'ємна риса її характеру.

Для неї неприйнятно спізнитися чи пообіцяти і не стримати слова. Адже вона - донька військовослужбовця, . її обидва дідусі воювали на фронтах Другої світової.

ДРАЧ: Поэтому служение Родине у меня в крови. Вроде бы и не женская профессия, но, тем не менее, я посвятила этой профессии, всю свою жизнь.

Маленькою дівчинкою бачила себе в майбутньому неодмінно водієм тролейбуса, а потому це омріяне бажання заступила постать її вчительки історії. І Наталя пішла в педагоги. Але тяга до військової справи взяла гору – і вона стала контрактником.

ДРАЧ: В 2013 году я вышла на пенсию, я заработала воинскую пенсию, находилась дома, с ужасом смотрела на все происходящее. Во – первых, жуткий расстрел в Киеве, страшные события, для меня это было ужасно. И я начинаю понимать: если мы сейчас опять будем сидеть по домам, то по Полтаве пойдут российские танки. Поэтому я приняла для себя такое решение. И как только объявили о формировании 16 террриториального батальона «Полтава», я сразу же добровольцем на следующий день была в военкомате и писала рапорт о том, что я прошу призвать меня как добровольца.

Про те, що їде боронити українські кордони, Наталія Олексіївна зізналася тільки синам . Маму ж не хотіла травмувати психологічно – та довідалася про це лише через рік, після демобілізації доньки.. На передовій Наталія Драч працювала і психологом, і діловодом, і помічником начальника штабу із кадрів. Найтяжче, каже, було їй звикнути до обстрілів. Моральної ж втоми не відчувала, оскільки усвідомлювала, що повинна, як мати, підтримати кожного бійця, якому зараз важче, ніж їй.

ДРАЧ: Понимаете, вот в чем роль женщины на фронте? Женщина в понятии мужчины, каким бы он ни был взрослым, каким бы он ни был уверенным, - она для него в первую очередь всегда мать. И вот этот образ матери, образ человека, к которому можно прийти просто поговорить или просто поплакаться, рассказать свою проблему они все смеялись: Алексеевна, зайдешь с нами в АТО? Ты ж правда с нами в АТО поедешь? Я говорю: а куда я вас брошу – вы дети все для меня. Вы все для меня мои дети, независимо от того, какого вы возраста. Поэтому я с вами тоже буду в АТО. И они всегда смеялись: если ты с нами в АТО, все будет хорошо.

На передовій доводилося жити без побутових зручностей. Але до всього можна пристосуватися, розповідає Наталія Драч. Головне ж для неї – не побутовий комфорт, а душевний.

На питання, що найбільше запам»яталося їй про період перебування в зоні АТО, Наталія Олексіївна відповідає так.

ДРАЧ: Я хочу сказать о позитиве, который мне запомнился больше всего. Мой день рождения и 8 Марта. На мой день рождения хлопцы умудрились найти красивезные белые розы 21 декабря, в зоне боевых действий. А 8 марта тоже началось у меня с поздравлений. И я знаю, что у меня очень большой объем работы, мне надо подготовить документы на сектор, и приходят мои самые близкие друзья, и начинают меня поздравлять, дарят мне подарок, опять же несут цветы, а потом в 2 часа дня они мне говорят: все, закрывай компьютер, закрываем штаб, мы тебе приготовили шашлыки. Вот такой вот кусочек мира. То для меня, конечно, вот такие ярчайшие воспоминания приятные такие. А плохого никогда не хочется вспоминать, не нужно хранить это в памяти.

Після демобілізації Наталія Олексіївна вирішила зайнятися справою, яку вважає нині дуже потрібною, - пішла працювати офіцером по роботі з особовим складом в 179 –ий навчально – тренувальний центр військ зв'язку. Поза робою любить вишивати бісером, адже це допомагає психологічно розвантажитися, захоплюється також риболовлею та водінням авто. А понад усе Наталія Драч, мати двох синів, мріє виховати їх такими, щоб пишатися ними.