Філія НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»

«Небайдужі жінки Донбасу» відсвяткували Масляну

«Небайдужі жінки Донбасу» відсвяткували Масляну

Рум’яні млинці від переселенок зі східних регіонів України. Активістки Полтавської громадської організації «Небайдужі жінки Донбасу» відсвяткували Масляну –  щиро та у найкращих народних традиціях.

У житті внутрішньо переміщених осіб, вважають організатори, й так чимало стресу. Тож і зібрались відпочити біля вогнища з найріднішими.

Вони енергійні, оптимістичні й неперевершено жіночні. Відносини між переселенками товариські, прості й зворушливо родинні. Адже всі вони постраждали від кровопролиття на сході.

Світлана Вертела, ГО «Небайдужі жінки Донбасу»: Все мы, которые тут собрались, все переселенцы. Это одна наша большая семья.  Мы приехали одни, не знали никого, но тепер это одна наша большая семья.

 «Жінки Донбасу» згуртувались самостійно. Шукають спонсорів, зокрема серед християнських громад. Збирають одяг. Надають послугу юридичного супроводу.  І звісно – продукти. На них людям просто не вистачає грошей. Адже величезна проблема біженців – платня за наймане житло. А з роботою щастить не одразу.

Світлана, переселенка (м. Луганськ): Мужу повезло, он сразу устроился, я еще нет. Помогают,  отзываются, у ребенка в школе все хорошо. У мужа на работе тоже нормально приняли. Ну а мне пока  еще не повезло с работой.

Валентина, переселенка (м. Луганськ): Мы сюда приехали с бабушкой, моей мамой - ей 85 лет.  Помощь нам во всем оказывают. Но вы сами понимаете, как эточужое. Чужая квартира, чужая постель, чужое все.  Тем более  пожилая бабушка,не  знаем что будет дальше.

Пенсіонерка пані Ірина перебралась до Полтави великою родиною – чоловік, діти, онуки. Вдячна місту та волонтерам. Згадує жах, що пережила їхня дружня сім’я зі сльозами на очах.

Ірина, переселенка (м. Донецьк): Выехали мы оттуда конечно…дома рушились, сидели в подвале, потом уже немного затихло, но решили уже собираться потихоньку. Дом уже разрушился, жили мы во флигеле, в подвале там сидели.

Тож розслаблятись та вдаватись у тугу «Жінкам Донбасу» не час. Занадто велика відповідальність – людські долі. Похнюпився сам – заразив іншого.

Ірина Кулініч, ГО «Небайдужі жінки Донбасу»: Уже не только переселенцам помогаем, 65 колонии дали вещи, 16 колонии дали вещи, туберкулезному диспансеру, даже на Сизо тут девочка полтавчанка родила –  ребенка мы дали памперсы, каши.

Млинці, наїдки, сценарій свята та опудало зими всі готували теж разом. Розходились задоволені – труднощі труднощами, але зайвий раз відчути, що ти не один, напевно, безцінно?