Філія НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Обласне радіо

На Лубенщині попрощалися з учасником АТО Русланом Марченком

На Лубенщині попрощалися з учасником АТО Русланом Марченком

На Лубенщині попрощалися з учасником АТО Русланом Марченком, який загинув  11 березня під Авдієвкою Донецької області у результаті мінометного обстрілу. У траурному мітингу та поминальній панахиді за загиблим героєм  взяла участь і наша кореспондентка Оксана Семака.

Народився Руслан Марченко  27 січня 1978 року у Михнівцях  Лубенського району в простій селянській родині. Після дев’ятого класу вступив на навчання до Вовчицького ліцею, який, як і згодом Полтавський педагогічний університет, закінчив з відзнакою. В різні роки викладав історію та географію на Дніпропетровщині, працював в пенітенціарній  службі в Полтаві , у відділі соціального забезпечення населення Деснянської адміністрації Києва. Одружений, має сина Олексія.  З літа минулого року Руслан Марченко захищав суверенітет держави на сході країни. А одинадцятого березня його не стало. В останню путь героя прийшли провести його односельці, друзі, побратими, родичі. Говорить  жителька села Михнівці Надія Гармаш.

Гармаш: Ми всі стоїмо на цьому  святому місці і проводжаємо в останню путь нашого односельця, захисника, героя, сина, який пішов з життя, підкошений в єдину мить. Пожертвував своїм життям заради Батьківщини, свого народу.

Серед тих, хто бачив бійця останнім –  офіцер 16-го окремого мотопіхотного батальйону Геннадій Пенделяк. Він  розповів, що  після загибелі командира військової частини та госпіталізації  командира відділення, Руслан Марченко  взяв командування на себе .

Пенделяк: Відділення їхнє, що несло службу на спостережному посту  прийшло в паніку і відступило на 300 метрів від своїх позицій. Руслан, взявши командування на себе, згуртував навколо себе хлопців, заспокоїв. І з 8 по 9 включно, вони, практично, обладнали ті позиції. Командуючи відділенням, він показував приклад мужності, сумлінності, працьовитості. А 11 вранці надійшла інформація, що він загинув. Це – рокова випадковість, яка принесла горе всім нам. Незаконні військові формування застосовували проти нас 120 міліметрові міномети. Це заборонена зброя. І одна із мін, попавши в дерево, біля місця несення його служби,  збила верхівку  і повітряним підривом на смерть вразила Руслана.

Біля  витоків створення   два роки тому 16-го батальйону територіальної оборони на базі обласного комісаріату, до якого мобілізували Руслана Марченка, був Іван  Петренко.

Петренко: В тяжких умовах йшов процес народження: не вистачало озброєння, боєприпасів, одягу, засобів захисту. Але, не зважаючи на ці труднощі, ми розуміли, що народ України потребує захисту. І ми зробили все, щоб ця частина з,явилася. Багато зараз звучить: «Слава Україні! Слава героям!» Так от,  Руслан був героєм. Він і словом, і ділом, і вчинком довів, що таке любов до України.

За два роки неоголошеної війни, на Сході нашої країни загинули одинадцятеро  кращих синів Лубенського краю.

фото: http://np.pl.ua