Філія НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»

Тарас Духовний наодинці із глядачем почувається вільно

Тарас Духовний наодинці із глядачем почувається вільно

Зосередити увагу глядачів, зіграти краще за трупу акторів, доторкнутись до глибини людської душі, сміятися і вже через хвилину плакати. Усе це і навіть більше повинен вміти актор монотеатру. Напередодні Всесвітнього дня театру журналісти ПТН познайомитися з одним із таких акторів поринули в іншу реальність.

Тарас Духовний - актор театру «Anastasis» обрав театральний шлях 22 роки тому. Простим його назвати не може та попри всю складність, зізнається: одному працювати легше.

Тарас Духовниий, керівник і актор молодіжного театру «Anastasis»: Мабуть, це стосується мене особисто. Я людина така, одноосібник, мені легше одному. У мене є досвід роботи з партнерами, в групах людей, об’ємні вистави. Але мені краще, я себе краще почуваю на робочому майданчику, коли я один.

Образи театрала несподівані і характерні. Безхатченко із душею романтика. Художник, що втрачає здоровий глузд. Такі ролі не лякають, а захоплюють. Через них актор має змогу торкнутися душі і підштовхнути глядача до розумів.

Тарас Духовниий, керівник і актор молодіжного театру «Anastasis»: На таких людей упереджено дивляться.  Як на мене – це по-своєму варті уваги люди. Я бував не в одній психлікарні. Найсуворіша в Києві на Фрунзе, Павлова. Я спостерігав за цими людьми, як вони себе поводять, що в них відбувається, що це все відтворити. Тобто я багато досліджую, перш ніж щось зробити на сцені.

Спілкування з аудиторією стирає межі між реальним і вигаданим. На гострі теми та несподівані репліки глядачі реагують по-різному.

Юлія Крамарєва, завідувач відділу соціокультурної діяльності ПОБ: Кожен глядач може підібрати свій театр, який більше подобається йому, тому що, так як приходили люди в захваті від того, що вони бачили, так само люди приходили і з питаннями від того, що вони бачили. Наприклад, якщо це якийсь гостросоціальний спектакль, якщо це якась нестандартна постановка, то звичайно, вона викликає питання. Але воно викликає хоч якість емоції, мені здається те, що ми хотіли показати – воно вийшло.

Моноактор Тарас Духовний цілком виправдовує своє прізвище. Для нього кожна вистава – це можливість донести до серця глядача вічні цінності, мораль. Втім, робить це настільки ненав’язливо, що глядач не відчуває моралізаторства.