Філія НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Обласне радіо

Родинні трагедії Чорнобильської катастрофи

Родинні трагедії Чорнобильської катастрофи

Чорнобильська катастрофа нещадно пройшлася по родині Ксенії Нікітчук. У 1986 році вони проживали у місті Прип’ять, що опинилося в епіцентрі трагедії. Спокійне життя скінчилося, коли почали всіх евакуйовувати. Та про масштаби  вибуху ніхто із жителів навіть не здогадувався, говорить жінка.  Як все відбувалося вона розповіла Лідії Ритченко.

Чорнобильську катастрофу   вважають найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків, так і за економічним збитком. Під час руйнування четвертого енергоблоку,  відбувся радіоактивний викид потужністю в 300 Хіросім. Радіоактивні речовини поширювалися з величезною швидкістю та переносилися з вітром. Голова Октябрського району в Полтаві громадського товариства інвалідів-ветеранів Чорнобиля Ксенія Нікітчук із родиною змушена була покинути свій будинок в Прип’яті, як і всі інші  жителі міста.

НІКІТЧУК: Когда все случилось, город это накрыло. И все это скрывалось на следующий день. Никто не хотел паники. Та и в принцепи никто не знал, что такое радиация и какой вред она может нести. Люди гуляли на улице, дети в писке, вертолет летал, что-то трусил, что-то происходило, никто ничего не мог понять.

КОР.: Хто з вами проживав?

НІКІТЧУК: Мама, папа, брат и я.

КОР.: Тобто ви, отак з мінімальною кількістю речей, залишили свої домівки, усе там залишили?

НІКІТЧУК: Все пришлось начинать с иголки и нитки.

КОР.: А куди вас відвезли?

НІКІТЧУК: Вывезли в ближайшие села, поручили колхозникам нас принять. Люди попринимали, потом стали узнавать, шо такое радиация, начали выганять с домов, говорят, мы не хотим заразится  этим всем. Но былы вообщем жудко и страшно. Потом поняли, что ждать помощи неоткуда и стало уже известно, что нас никто никуда не вернет. Приехали военные  с дозиметрами, стали нас измерять, говорят идите стерайтесь одежду. А, шо мы в колодязной воде постирали, одели, тоже самое, радиацию то не выстираешь. Но, а потом,  привезли списанные вещи. Выдали по паре туфлей и по кофте, чтоб было модно переодеться. Сказали езжайте с миром, куда хотите, к родственникам. Единственное, спасибо нашему государству, что собрали всех детей и отправили в пионерские  лагеря. Наверное это может и спасло на некоторое время и щитовидку и все.  Я попала в Одессу.

Пізніше родину Ксенії Нікітчук направили  до Полтави. Спочатку вони проживали в гуртожитку, поки їм дали квартиру.

НІКІТЧУК: Пришли на ящиках проводили моего брата в армию, но и вот так начали потихоньку обживаться. Было конечно очень жутко, страшно. Ни консервации, ни кастрюлек, ни тарелок, в принципе ничего, пустые стены. Прост переодеться даже не во что было.

Тато пані Ксенії Іван Сапронов був ліквідатором на АЕС. Після трагедії довго хворів і не зміг пережити цього, говорить донька.

НІКІТЧУК: Очень сильно болел. И тогда был приказ  не признавать заболеваний связанных с Чернобылем. И он, когда начал в больницу ходить, увидел такое хамское отношение, он сказал, больше нога моя туда не переступит. И вообщем, настолько у него боли были, его ломило, крутило, и сердце как-то так останавливалось. В один прекрастный момент просто не выдержал и покончил жизнь самоубийством. Просто в тот период очень многие это делали.

Нині Ксенія Нікітчук бореться за права чорнобильців і намагається їм допомогти. Сьогодні, вони особливо потребують уваги з боку влади, каже вона.

НІКІТЧУК.: Занимаемся сегодня тем, что пытаемся помочь чернобыльцам, но к сожалению э то не всегда получается. Потому, что наше государство просто упорно за нас забывает. Люди больные, 30 лет прошло, смертность большая, болезней много. За 2015 год по Октябрьскому р-ну 35 чернобыльцев умерло. За теперешний  квартал 2016-го года уже 13 человек.  Очень сильно посыпались наши ряды. Но хотелось, что б людям уделялось больше внимания и уважительней относились. Я думаю, что они заслужили это. Идите нам на встречу, не так много нас осталось, чтоб не замечать всего этого.

На Чорнобильській атомній електростанції радіоактивного опромінення зазнали майже 8,4 млн. жителів Білорусії, Україні та Росії.