Філія НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»

Полтавські ліквідатори через 30 років знову побували у Прип'яті

Полтавські ліквідатори через 30 років знову побували у Прип'яті

30 роковини аварії на ЧАЕС ліквідатори зустрічають із сумом та сльозами на очах. Люди, які ціною власного життя рятували українців, нині вкрай незадоволені ставленням до себе з боку держави. Щороку лави чорнобильців значно рідіють. Проте їх можна назвати одним із найдружніших колективів. Напередодні 26 квітня  полтавські ліквідатори побували в Прип’яті, де згадали, як боролися з радіацією. У Чорнобилі побувала й наша знімальна група.

Ліквідатор Валерій Бондаренко в Чорнобиль приїхав вперше за 30 років. Каже, зміни помітні навіть неозброєним оком. Зі сльозами на очах згадує, як після аварії вирубували так званий рижий ліс.

Валерій Бондаренко, ліквідатор: Як було тут пусто без людей так і є. Оцей ліс, що за мною з’явився мабуть 20 років тому. А навпроти ми вирубали так званий рижий ліс.

Іван Кокудак мешкає в Полтаві, у 1986-му служив зв’язківцем у збройних силах України. Його частина дислокувалася неподалік - у Житомирі.

Іван Кокудак, ліквідатор: Будучи ще лейтенантом я попав не на чергування а сюди в Чорнобиль. Сім’я дізналася про це аж через сутки.

Ті часи чоловік згадує з сумом. Каже, що аварія була ніби вчора.

Іван Кокудак, ліквідатор: Всі села і міста були брошені. Багато залишилося тварин. Я навіть пам’ятаю відв’язував собаку, яка вже навіть не гавкала.

Кожен із ліквідаторів відчуває лише гордість за виконану роботу.

Анатолій Бондаренко, ліквідатор: Важко тоді було. Зараз відчуваєш, що ту роботу виконав.

Побували в зоні відчуження і діти чорнобильців. Вони на власні очі побачили, де їхні батьки проявляли героїзм.

Руслан Бондаренко, син ліквідатора: Я нічого гарного сказати за аварію не можу, як і всі люди. Я не знаю, чому вона сталася, але це велика помилка.

Екскурсійний маршрут Чорнобилем для полтавців пролягав через всі реактори. Ті, що працювали, і які назавжди залишилися довгобудами. Традиційно ліквідатори покормили сомів у відвідних каналах. Побували і поблизу злощасного 4 енергоблоку. До речі, саме тут наш дозиметр зафіксував чи не найбільший рівень радіації: понад 400 мікро рентген на годину. При нормі не більше 25.

Саме тому наша делегація надовго тут не затрималася.

Об’єкт під назвою «Укриття» почали будувати 5 років тому. І роботи ще тривають. На спорудженні нового саркофагу на ЧАЕС задіяли 3 тисяч робітників, які працюють вахтовим методом, щоб не отримати перевищену дозу допустимої радіації.

Олексій Москаленко, супроводжуючий делегації:  Это новое укрытие, которое строится  французской фирмой. Что это такое? Это просто арка, которая накроет 4 реактор. И после того начнут разбирать блок.

Орієнтовна вартість об’єкту - один мільярд євро. Завершити будівництво планують за рік.

У місті обласного значення - Прип’яті - до цього часу ніхто не живе. Заснували його 1970 року. Тоді чисельність населення була майже 50 тисяч осіб. Жителі сучасного міста отримували велику зарплату і мали нове житло. Працювати на атомній станції було престижно.

Аби побудувати це місто знадобилося десятки років. Звільнили є його від мешканців рівно за дві доби.

Прип’ять – місто з яскраво вираженим центром. За традицією, тут розташовувалися адміністративні будівлі, об’єкти дозвілля, культури і відпочинку, магазини, готельний комплекс.

Нині на зруйновані будівлі з деревами на балконах ліквідатори дивляться з сумом.

За словами адміністрації Чорнобильської зони щодня територію відчуження відвідують до 20 екскурсій. Варто сказати, наша була однією з найбільших за останні роки.