Філія НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Обласне радіо
Автор сюжету:
Ірина Соляник
Ірина Соляник

В Опішні вшанували пам'ять двох талановитих керамісток

В Опішні вшанували пам'ять двох талановитих керамісток

В Опішні вшанували пам'ять двох місцевих керамісток. На стіні гончарської слави музею родини Кричевських відкрили меморіальні дошки Олександрі Селюченко та Мотроні Назарчук. Докладніше про ці постаті розповість Ірина Соляник.

Керамістка, заслужена майстриня народної творчості Олександра Селюченко та малювальниця Мотрона Назарчук працювали на заводі «Художній керамік» в Опішні. Мотрона Назарчук сорок років – з 1927 по 67-й - декорувала глиняні вироби. Вона розмальовувала глечики, ринки, мискИ, куманці, барила тощо. Згадує про жінку жителька Опішні і колишня працівниця заводу Параска Середа.

СЕРЕДА: Я пішла на роботу 51-го году. Вона ж була. Ой, хароша була жінка. Вона рисувала.

Під час роботи Мотрона Савівна здобула освіту, очолила бригаду малювальниць і вчила цій справі початківців. Потім виїхала до Запоріжжя, аби доглядати за хворим сином. Шість років з жінкою листувався історик, кермалог Віктор Міщанин. А напередодні дев’яносто п’яти річчя малювальниці зустрівся з нею особисто.

МІЩАНИН: Я вже для неї став рідним, вона для мене стала, як рідною бабусею. Я вважаю, що в 5 малювальниць за всю історію ХХ століття в Опішні входе Мотрона Назарчук. І люди говорили, і я зрозумів, що це людина щира, людяна.

Олександра Селюченко все життя присвятила гончарській справі. Майже вся її трудова діяльність минула на опішнянському заводі «Художній керамік». Майстриня створювала глиняні вироби і у вільний від роботи час. Здебільшого створювала глиняні іграшки, розповідає науковець полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Галина Галян.

ГАЛЯН: Все те, що вона оточувала, те й вона творила. І от вона любила скульптурні композиції весілля, якого в неї не було. Всі роботи, що вона готувала, то продумані роботи. Літературні герої і Леся Українка, Тарас Шевченко, найбільше Гоголя, той же Іван Котляревський.

Жінка не мала власної сім’ї. До неї любили приходити в гості сусідські дітлахи. Всі її називали «баба Шура». У дитинстві Любов Іванова також бігала у гості до відомої керамістки.

ІВАНОВА: Було прибіжу до неї, сиджу, гомонимо. Вона була гомінливіша дома, а на роботі вона була дуже мовчазна.  І вообще добра, скромна людина. А так її розкрили. А тоді я натхнення її виробами теж ліпила, 12 років працювала на заводі.

Проте, коли порушували питання про перейменування вулиць, більшість жителів Опішні не захотіли називати деякі  з них іменами місцевих керамісток, говорить генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства Олесь Пошивайло

ПОШИВАЙЛО: Майже півсела дуже різко повстали проти цього. Заявляючи: ми цього не хочемо! Нам краще бузкова і тому подібне. Наскільки це боляче було чути від тих, чиї батьки працювали гончарями на заводі «Художній керамік».

До слова, 6 травня Олександрі Селюченко виповнилося б дев’яносто п’ять років. На честь цього у меморіальному музеї-садиби керамістки відкрили погруддя. До цієї дати провели літературний конкурс та перший виїзний пленер.