Філія НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Обласне радіо
Автор сюжету:
Юлія Довган
Юлія Довган

Сотні полтавців вшанували пам’ять згиблих під час Другої світової війни

Сотні полтавців вшанували пам’ять згиблих під час Другої світової війни

71-у річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні зустрічає вже не так багато ветеранів. Ті, хто залишилися, радо та досить вибірково розповідають про своє воєнне минуле. Згадати є що, але пережити в розповіді ті події знову – боляче. З вшанування 9 травня – Юлія Довган.

Полтава. 9 ранку. Сотні полтавців вшановують пам’ять загиблих під час Другої світової війни. В урочистому покладанні квітів до Меморіалу солдатської слави взяли участь містяни різного віку: від ветеранів війни до дітлахів. 92-річня Варвара Криворучко спостерігає за урочистостями здаля, покласти квіти самостійно до «вічного вогню» змогу має, та все-таки ходити вже не так просто, каже вона.

КРИВОРУЧКО: 17 год мені ще не виповнилось, мене не брали, але я пішла добровільною, через те, що в 42 році вже німці наступали, вже Ростов здали наші, зразу я була в робочому жіночому батальйоні, робили укріплення, було дуже скрутно, голі, нас не обмундирували, я пішла у воєнкомат у сарафанчику в маю місяці, гола. Мама і папа не знали, а тоді їм хтось сообщив і мама приїхала в воєнкомат, а нас уже погружали, і привезла мені платок і піджачок і так я в робочому батальйоні поносила, нас не вспіли обмундирувати, в окруженіє попали. Та було все. Новоросійськ освобождала, Туапсе, Керч, Севастополь, а війну закінчила в Румунії. Пішечки все, пішечки-пішечки. Бабуся багато ніжками переходила, багато переробила, багато кой-чого бачила. Бажаю вам, онуки, щасливого мирного неба над землею, живіть здоровенькі, щасливенькі і бабусю не забудьте.

Варто сказати, що 2016 рік Український інститут національної пам'яті оголосив присвяченим жіночим долям у Другій світовій війні. Володимира Охріменка війна залишила без дитинства – його він провів разом з батьком у партизанських загонах. Володимиру Івановичу нелегко скласти до купи усі спогади та віднайти хронологію, вони радше, як розкидані осколки.  

ОХРІМЕНКО: Голодали, страдали. В окупації постійно. У мене батько повів, тому що його послали, а не було куди мене діти, і нас привезли туди, давай копати землянки, зробили там лагер. Було таке, що секретар райкома привів німців, а в нас одні ранені, командир Грищук, герой СРСР. Він говорить: «Дівчата в окопи, дітям оружие, и ми стали зі зброєю». А тут поранені стогнуть. Давай стріляти. Я вискочив, а один лежить і чеку вставляє, подорватись, а йому: «Почекай».   

Особлива гордість Володимира Охріменка – бойовий орден. Дитинство, яке випало на його долю, та долю ровесників, пережити можливо було лише будучи мужнім, каже ветеран.

Дідусь Ірини Хомченко отримав статус зниклого безвісти ще під час війни. І знадобилося 66 років, щоб родина знайшла місце поховання свого прадіда.  

ХОМЧЕНКО: Ми з’ясували, що він не пропав, а погиб 8 травня 42 року. Відчуття були самі високі і патріотичні, і коріння своє знайшли. Я про себе, например, сказала, что, дедушка, мы тебя нашли. Чтобы он знал, що він не сам. В нього зараз на цьому світі залишилось дві доньки, п’ять внучек, много правнуков і праправнуков. Він не самотній, він не забутий.  

Онука, правнучка і праправнучка відвідали місце поховання свого прадіда в 2013 році. Взяли землю звідти, щоб привезти на Батьківщину солдату Другої світової війни.

З червня 1941 року по травень 1945-го на фронтах воювали майже 270 тисяч жителів Полтавщини.