Філія НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Автор сюжету:
Лариса Шило
Лариса Шило

Поблизу Шумейкового урочища полтавці вшанували пам’ять загиблих воїнів Другої світової

Поблизу Шумейкового урочища полтавці вшанували пам’ять загиблих воїнів Другої світової

Візит до місця наймасштабнішої трагедії Другої світової у день пам’яті та примирення. Поблизу Шумейкового  урочища, що у Лохвицькому районі полтавці та мешканці області вшанували пам’ять загиблих воїнів Другої світової. Тут у 1941 році німці оточили та знищили  колону радянського Південно-Західного фронту, очолювану генералом-полковником Михайлом Кирпоносом.

Нині у  тінистих алеях не поспішаючи гуляють люди - місцеві, туристи… Важко уявити, що земля ніби умиротвореного Шумейкового урочища 1941-го змішалась із густою людською кров’ю. В п’ятнадцяти кілометрів від Лохвиці у бою з  ворогом загинули  вісімсот радянських солдатів, безсилі вирватись із міцного оточення гітлерівців. Серед воїнів було й чимало українців. І  генерал Михайло Кирпонос  -   уродженець Чернігівщини. Поліг від кулі й пішов у вічність тут, біля кришталевого джерельця. Під покровом кленів.

Зустрічає гостей монументальний силует міцного воїна.  На кам’яній пілотці  п’ятикутна зірочка.  Полум’яніє вічний вогник біля стели слави. Співають українською. Виступають артисти й аматори Лохвицького району.

Тут нині духовенство, громадськість, міські керівники, військові, «атошники»… і ті самі ветерани. Зігнуті часом та орденами. Із блискучими від сліз очима.

Анатолій Наріжняк зізнається – не  говорить українською, бо прадіда  репресували  на Урал. Та вважає себе патріотом України.

А от Микола Зубко розказує – воював від  першого до останнього дня. Диво – але жодної рани чи  подряпини. За нечувані післявоєнні  успіхи у свинарстві нагороджений  легковим  авто та золотим годинником. А ще  за 96 років жодного разу не був у лікарні. Найстрашніший спогад  - бомбардування радянського аеродрому  льотчиками «люфтваффе».

Кажуть - ветерани це носії історії. Пам’ять про стару війну має робити нас мудрішими. І у нові немирні часи все ж виборювати це жадане мирне небо над головою…