Філія НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Обласне радіо
Автор сюжету:
Ольга Гладченко
Ольга Гладченко

У селі Лучки Кобеляцького району про децентралізацію чули, а до практики справа не дійшла

У селі Лучки Кобеляцького району про децентралізацію чули, а до практики справа не дійшла

У селі Лучки Кобеляцького району про децентралізацію чули. Навіть на зборах обговорили можливі варіанти утворення територіальних громад. От тільки до практики справа поки що не дійшла. Чому? З’ясовувала Ольга Гладченко.

Лучки – це 100 кілометрів від Полтави та п’ять сотень жителів. Це мальовничі пейзажі Ворскли й Дніпра, багатий земельний ресурс, газ і вода. А ще – працьовиті люди, які вже о 8 ранку звикли обідати. А за обідом – сумну думу думати.  

Лагутіна: Нас обижають зверху. Газ той подорогшав, свет подорогшав. А продукти які? Субсидія? Ну ми її не бачимо тії субсидії. То одна виступала по телевізору, каже: «А шо як я піду в магазин, а там субсидії нема? Як я могу скупиться?». Так уже ж обідно!

Кацай: Думали, що ми до кращого йдем, а ми пішли, наверно, до чогось хужого. З кожним днем жити все худе й хуже. Ми жити жили й ніколи не думали за отой газ, за отой хліб, чи буде він, чи не буде. Я получаю майже півтори тисячі пенсії, в мене воно уходе на газ на свет, і більше ні на шо не остається. Це в селі! При тому, що я держу хазяйство. Хуже ми живем, чим жили колись.

Люди у Лучках, як і у більшості інших сіл України, страждають від безгрошів’я й відсутності роботи. І повсякчас, як от тракторист, комбайнер і депутат сільської ради Іван Кацай, згадують «золоті» радянські часи.    

Кацай: У нас совхоз був – 22 тис. овець. Колись в цьому селові виходило на наряд 1200 чоловік! Були вівці, була робота в людей, було все. А зараз нічого немає. Нема ні одного робочого місця. Счас робить 5 чоловік і то їздять на «фірми» із села.

Змінити ситуацію у Лучках на краще, якщо вірити реформаторам-теоретикам, змогло б об’єднання з іншими селами у територіальну громаду. Утім, голова Лучківської сільської ради Наталія Камінська обережно ставиться до золотих гір децентралізації.   

Камінська: Взагалі, я вважаю, що нічого ми не виграємо з цієї децентралізації, тому що кошти як були, так і є нам надходять. Є Закон про співробітництво ТГ. Ми зможемо субвенціями перераховувати гроші на ту саму школу у Шенгури, щоб дітки ходили, на лікарню якісь кошти, щоб забезпечувати своє населення медичним обслуговуванням.

Ідеальний варіант для Лучок – створити територіальну громаду із сусіднім селищем Шенгури. Останні три роки лучківські діти їздять туди в школу на навчання. Утім, жителі села побоюються, що пропозицію об’єднання з економічно потужнішим і більшим селом не затвердять. Про себе ж кажуть:

Камінська: Взагалі ми живемо від податку на землю, трошки там закон змінився в позаминулому році, трошки в нас дохід збільшився у с/раду, ну а взагалі дохід не дуже великий.

Та й шкільний автобус сьогодні для Лучок незручний і майже золотий (цього року перерахували зі скромного бюджету на його обслуговування 20 тисяч гривень).   

Камінська: Звичайно дороги розбиті від Шенгурів до Лучок, ми не маємо права їх ремонтувати, бо вони за межами населених пунктів, і дітки… буває таке, що там 2 автобуси в школі підвозять із других сіл. Буває, що той автобус ламається, наші дітки виїжджають в 6 год. ранку і повертаються в 6 год. вечора. Для дітей це дуже погано.

На кошти, що як і раніше надходять за принципом решета з району, намагаються зробити максимум.

Камінська: Була ідея нашого активного жителя села Шаптали М.С., який тепер живе навпроти тієї площадки. Там колись у нас був домик, він завалився, ми там прибрали все, і він запропонував посадити берізки. Ну посадили ми берізки, поїхали в гайку накопали, привезли, посадили. А потім так загорілися зробити дитячий майданчик. Ну ми вже давно планували його зробити, ну так своїми силами, потихеньку, потихеньку, помагають люди, багато зацікавлених, щоб дітки от дихали. Сама головна помічниця, це Наташа Лопатка, наш секретар, дуже активна, ну й депутати с/ради у нас дуже активні всі, трудяться, все допомагають. Поремонтували дороги в цьому році, до кладовища і в селі, тут і в Лучках, і в Сокілці Правобережній. Планів багато дуже, але коштів в сільської ради мало.

А от пробувати щось нове, створювати сільськогосподАрські  кооперативи чи зелені й агросадиби для відпочинку, як рекомендують реформатори, поки що бояться. Депутат Лучківської сільської ради Іван Кацай каже:  

Кацай: Мені вже придумувати… Я тільки можу піти посадити дерева, замести вулицю, прибрати отой мусор, що кинуть десь там (ми ж у Європу йдем, а всі обочини закидані, загажені).

Зміни відбуваються. Поступово, важко, у головах і в реальності. І найголовніше жителі Лучок знають, що все треба робити разом. Тільки за таких умов будь-яка реформа стане дією.          

Лагутіна: А все равно ми не падаєм духом, збираємся, і співаєм, і танцюєм, і день села відбуваєм, бо собі як не зробиш нічого хорошого, то й ніхто до нас не прийде й не зробить.