Філія ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Автор сюжету:
Світлана Фільчак
Світлана Фільчак

Мотрона Назарчук - малювальниця закохана в кераміку

Мотрона Назарчук - малювальниця закохана в кераміку

Дев’ятнадцятого листопада минає сто п’ята річниця від дня народження відомої опішнянської малювальниці  Мотрони Назарчук. Про життєвий шлях мисткині – у розповіді Світлани Фільчак.

Довгий час ім’я Мотрони Назарчук було незаслужено забуте, доки відомості про неї не відшукав кандидат історіичних наук Віктор Міщанин. Кілька років він спілкувався з художницею, згодом видав книгу про неї. У 1947 р. Мотрону Назарчук, як одну з кращих малювальниць, було нагороджено медаллю "За доблестный труд в Великой Отечественной войне" та дипломом І ступеня Полтавського облвиконкому. У 1966 році їй було присвоєно звання "Відмінник соціалістичного змагання Української РСР". «Саме такі люди, як Мотрона Савівна створювали славну історію опішнянської кераміки», - говорить Віктор Данилович:

Віктор Міщанин: Про Мотрону Назарчук я вперше довідався, коли збирав матеріали для своєї книги «Словник гончарів Малих Будищ», в середині 1990-их років. Потім, на початку 2000 я з нею почав листуватися. Це – одна з тих малювальниць, ім’я яких не заслужено забуте серед майстрів опішнянської кераміки. Народилася Мотрона Назарчук 19 листопада 1911 року. У старовинному козацькому селі Малі Будища, у гончарному осередку, який поступався за кількістю гончарів тільки Опішні. Народилася у козацькій родині. Дід її – Лука Каша, у 2 половині 19 ст. був сільським старшиною, попечителем місцевої церковнопарафіяльної школи. Батько – був регентом місцевої церкви. Два брати  - Артем Каша і Іван Каша, також були пов’язані з опішнянським гончарством.

Мотрона Савівна була автором більш ніж ста орнаментів, вона, за спогадами сучасників, «була  закохана у кераміку як ніхто інший». В 1967 році Мотрона Назарчук вийшла на пенсію. І за сімейними обставинами змушена була перебратися із Опішні в Запоріжжя. Там також займалася улюбленою справою. При місцевому заводі стінових матеріалів було відкрито майоліковий цех. З 1970 років вона займалася розмальовуванням глиняних виробів, які, серед іншого йшли на експорт. Після смерті єдиного сина вона була дуже самотньою, розрадою були тільки листи з Батьківщини та спілкування із земляками. Пам’ять про Мотрону Назарчук увіковічнено у меморіальних дошках, крім того, Віктор Міщанин мріє випустити ще одну книгу про її долю. «Поки жива пам’ять про неї у серцях людей, доки і житиме малювальниця – Мотрона, яка понад усе любила мистецтво», - говорить Віктор Міщанин.