Філія ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»
Автор сюжету:
Валерія Рибалка
Валерія Рибалка

Меморіальну дошку Петру Гаджі відкрили в Бутенках Полтавської області

Меморіальну дошку Петру Гаджі відкрили в Бутенках Полтавської області

Меморіальну дошку герою Небесної сотні Петру Гаджі відкрили в селі Бутенки Полтавської області. Пам'ять чоловіка увіковічнили на фасаді Бутенківської середньої загальноосвітньої школи. На відкритті меморіальної дошки побували і наші журналісти.

18-го лютого 2014 року під Верховною Радою уродженець Закарпаття Петро Гаджа надихався отруйним  газом. Побратими пропонували взяти респіратор, але чоловік відмовився. Вважав, що їм це потрібніше. Більше місяця Петра лікували від газових опіків бронхів та легень. 22-го березня він помер, ставши  104-им героєм Небесної сотні. Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота зірка» йому присвоїли посмертно.

Марія Гаджа, мати героя Небесної сотні: Часто я йому дзвонила,часто він мені дзвонив. Бо він на нічних чергуваннях був. І як приходив з чергування він мені передзвонював і казав : «Матусю я вже вдома. Зараз,- каже,- лягаю віддихати.» 21-го березня був останній дзвінок і розмова з сином. Скільки не дзвонила, відповіді не було.

Петро родом із міста Рахова Закарпатської області. В підлітковому віці з матір’ю переїхав на Полтавщину в село Бутенки. Тут в 1981-му закінчив середню загальноосвітню школу, на фасаді якої і відкрили меморіальну дошку  Героя Майдану Петра Гаджі. 22 березня рівно три роки, як чоловіка не стало. В селі Бутенки живе мати і похресниця героя. Катерина Дяченко говорить: вона пишається тим, що її хресний герой своєї Батьківщини.

Катерина Дяченко, похресниця Петра Гаджі: Він назавжди залишиться в моїй пам’яті. У пам’яті моїх батьків. Він був дуже прекрасною людиною. Востаннє я його бачила у 19-ть років. Він жив у Києві,тому ми досить рідко бачилися, але я пам’ятаю лише прекрасні моменти.

Павло Гунжель теж був на Майдані. Зараз він приватний підприємець. За власні кошти чоловіка на фасаді Бутенківської школи встановили пам’ятну дошку.

Павло Гунжель, благодійник: Моя душа, як кажуть, лежить до того, щоб не забувалося нічого. Ті події, всі герої що поклали життя за Україну, щоб про них пам’ятали. Дійсно і в сім’ї можливо колись велика наша Україна, як казав Шевченко: «І в сім’ї великій, вольній, новій ми цих хлопців згадали не злим, тихим словом...»

На відкриття дошки в село Бутенки приїхав побратим героя Костянтин Красовський. Чоловік говорить, що не міг не приїхати, адже разом з Петром вони були на передовій.

Костянтин Красовський, побратим героя Небесної сотні: Людина віддавалась повністю цій боротьбі.  Його можна було побачити на самому передку. Коли шини треба було кидати. Вісімнадцятого числа я йог о останній раз бачив, коли ми пішли по вул. Інституцькій в бік Верховної Ради вулиця Садова. І там ми вже всі розгубилися. Кожний заняв свою позицію і це було останній раз коли я його бачив.

Гаджа: Матусю вибач, за чорний платок. За те, що ти віднині будеш сама. Тебе я любив і любив Україну. Бо вона, як і ти, була в мене одна.