Філія ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»

Галина Романенко зі сльозами згадує роки окупації

Галина Романенко зі сльозами згадує роки окупації

Цими днями ветерани приймають вітання з Днем Перемоги та згадують події Другої світової війни. Проте нелегко було й тим, хто перебував у тилу. Свою історію розповідає полтавка Галина Романенко, яка у воєнні роки була ще дитиною.

Галина Григорівна досі пам’ятає своє дитинство, пов’язане з війною. У 41-ому їй було 6 з половиною років. Жінка розповідає: про початок війни людям повідомили в районному будинку культури.

Галина Романенко, дитина війни: Щоб об’явити збирали людей і везли у район. І нас забрали батьки, бо малі були. У районному Будинку культури зібралося дуже багато людей. Пам’ятаю, що він казав : «Гадюча голова посягнула на нашу країну і намагається забрати нас у рабство.»

Тоді батька забрали на військову перепідготовку до села Яреськи, каже Галина Григорівна. Мати залишилася з п’ятьма малолітніми дітьми на руках. А у вересні до села увійшли німці.

Галина Романенко, дитина війни: Я пам’ятаю і зараз, як вони заходили. Як це страшно було. А в мене ще була червона спідниця. А їм же це було страшне, як прапор. Дуже боялися ми. Як заходили - перевертали все, чи зброю, чи хтозна, що вони шукали.

Німці оселилися в їхній  хаті, розповідає Галина Григорівна. Корову з сараю вигнали, натомість прив’язали своїх коней. Молоко, яйця та курей у селян забирали. Під час обстрілів родина ховалася у хаті. Жінка каже: сиділи тихо, наче миші. Галина Григорівна пам'ятає і останній бій, що точився у селі.

Галина Романенко, дитина війни: Десь о 5 було сонце на захід. Оце як почався бій, а в 11 наші уже прийшли. Мама пішла здоїла корову, солдатам принесли молоко. Що було - зносили їсти. Ясно, що раді були безмежно.

Як згадка про ті часи - фото, які жінка зберігає більше 70 років. Крім того,  щороку відвідує сільський цвинтар, щоб  вклонитися загиблим під час Другої світової війни.