Філія НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»

Батько і син, «добрий» психолог та Принц служать у зоні АТО

Батько і син, «добрий» психолог та Принц служать у зоні АТО

На звільнених українськими  військовими територіях вчаться жити без війни та у відносній тиші. Люди без роботи, в страху та приховують свої політичні погляди. Кореспонденти ПТН побували в прифронтових містечках та селах Донбасу.

Селищу неподалік Дзержинська за півтора року війни дісталося. Це зараз тут вже дислокуються українські військові, в 2014-му тут розміщувався штаб бойовиків. Спогади у місцевих жителів ще свіжі. Як ховатися від обстрілів знають навіть діти.

У порівняно мирній обстановці з воєнною атрибутикою за кілька кілометрів від передової люди вчаться жити заново. Інтерв’ю на камеру уникають. Анастасія пояснює – донеччани злякані, ображені та здебільшого у симпатіях не визначилися. Єдині в одному – хочуть миру.

Порівняти дві реальності – мирну та на Сході йдемо до місцевого магазину. Ціни, здебільшого, такі ж як у Полтаві. За базовий набір продуктів доведеться викласти близько ста гривень.

У передмісті Дзержинська добудовують церкву, щоправда, московського патріархату. Залишилося завершити оздоблювальні роботи та встановити останній купол. Недільна школа вже працює. Доки там вчать дітей молитися за мир, за нього воюють військові. Вони дислокуються через дорогу від вже культової споруди. Несуть службу в батальйоні і двоє Ченцових – батько та син. Молодшому лише 18. Ченцов-батько – старшина. Говорить, що жодного особливого ставлення до сина не має. Та й дітей у нього ціла рота. Наймолодшому на передову ще зарано.

На сході знаходять справжніх бойових друзів. Але один з військових друга собі купив. Ярослав із Вінниці з лайкою Принцем живе, їсть, спить та гуляє.

За кілька кілометрів від передової військові розповідають, що як такого чіткого розмежування немає. Лінія фронту постійно рухається. Бувало, карта проведення АТО змінювалася за хвилини. Змінити ж настрої місцевих складніше навіть, ніж провести межу. Спершу українських військових сприймали за ворогів. А нині навіть звертаються за допомогою, розповідає офіцер-психолог з позивним «Добрий».  Як говорить психолог, «хлопчиків», у нього цілий батальйон. І психологічна допомога на війні потрібна усім. Тому й перекваліфікувався «Добрий» на психолога за місяць.

Ще, кажуть військові, боротися доводиться не тільки з зовнішнім агресором, а й в полі документів та правових актів. Щоб отримати від держави обіцяне, іноді доводиться  чекати місяцями. Анастасія Верітова Микола Янко спеціально для ПТН.