Філія ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»

"Крик" Бориса Олійника одними з перших почули журналісти "Лтави"

"Крик" Бориса Олійника одними з перших почули журналісти "Лтави"

«Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох…»  Ці рядки з поезії Бориса Олійника якнайліпше підходять, аби описати його власну долю. Його епоха – то кінець 20 століття, але й понині живий класик, автор сорока з гаком книжок не розстається з пером. Нещодавно у Києві світ побачила чергова збірка – «Крик», упорядкована другом і соратником поета Михайлом Шевченком. Нашій знімальній групі пощастило побувати на творчому вечорі Бориса Олійника й одними з перших погортати її сторінки.

Чим яскравіша особистість, тим важче звести її характеристику до двох чи трьох рис. Крім того, час, як відомо, накладає грим на портрети своїх героїв. Про Бориса Олійника можна сказати одне: він – людина-епоха. Епоха дуже складного життя. Боротьби і випробувань. Багато чого Борис Ілліч говорив в голос з трибуни, про що воліли б мовчати державні мужі часів СРСР. Зокрема, про Чорнобиль і невизнаний голодомор. Був дисидентом, голосом, що волає у пустелі. І, при тому, тоді, як і зараз залишається прихильником комуністичної ідеї. Нині, коли де юре компартія під забороною, Борис Олійник лише стомлено відмахується: політики казяться і стрижуть собі купони. Якщо навіть в Америці не заборонили, то і в нас згодом відновлять. І не хочеться поетові говорити про політику на вечорі з нагоди свого 80-ліття і виходу нової збірки, та мусить. Власне, більш ніж дві третини його творчості – то громадянська лірика. Але за будь-якої політичної погоди він залишався Поетом. Його поезія класична за формою, без модних серед молоді карколомних метафор і психоделічних образів, і все ж «б’є» сильно і влучно.

- У нього проходить найперше правда, гірка, й нічого крім. Це тільки він міг написати, ще в 69-му, коли найсильніші були репресії такий вірш… «Коли б не було рабів, чи взагалі б з’явилися тирани?»- цитує поет Михайло Шевченко.

Феномен Б.Олійника полягає в тому, що в нього соціальне — поетичне, а поетичне — соціальне. Навіть найбільш ораторська поезія багата на ліризм, пісенність. Віддавши належне «бронзі декларацій» і «барабанам пафосу», Борис Олійник, говорячи образно, витворив свою багатобарвну й сповнену живого життя поетичну планету з сяйливою й мінливою ноосферою високих почуттів, райдугою соковитих художніх фарб. У нього немає нічого картинно-робленого — тієї фальшивої романтики, яка притаманна характерам поверховим, легковірним і легковажним. Його слову, філософічному і сповідальному, властиві і м’який ліризм, й іскристий гумор. Не обходиться й без ущипливої іронії та пронизливого сарказму, особливо коли йдеться про тих, кого поет називає «одноклітинними».

Поет має численні відзнаки, премії, звання, але над усе пишається тим, що не зрадив ні собі, ні тим, хто йому вірив. Це його головне кредо і заповідь: не зраджуй.

- Письменницька братія неконтрольована, по собі знаю, так за той час, що був головою парткому в Спілці, жодного не посадили. Як то мені давалося, то вже мій секрет…- говорить поет, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури Борис Олійник.

Багато поезій Бориса Ілліча покладені на музику. На вечорі вихованці полтавського музучилища подарували поетові полтавський коровай, та набагато більше він потішився їхнім пісенним дарункам.

Книгу «Крик» надруковано за програмою військової літератури за замовленням Держтелерадіо у видавництві «Український письменник». Повноформатний тираж розійшовся по бібліотеках України, а за благодійні кошти додрукували іще й подарункову версію, яку Борис Ілліч підписав усім охочим на презентації. Поет запевняє: тягне до рідних місць, милої серцю Зачепилівки, хай там що, а ближчим часом обов’язково представить збірку окремо і полтавському читачеві.