Філія ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»

Полтавці вміють казати «спасибі»

Полтавці вміють казати «спасибі»

Вміти бути вдячним за будь-яких обставин. 11 січня – міжнародний день Спасибі. Від дня подяки він відрізняється акцентуванням саме добрих манер і толерантності. Чому важливо вміти висловлювати подяку і наскільки ввічливі полтавці – з’ясовували наші журналісти.

 

Кажуть, що невисловлена одразу вдячність дуже скоро забувається. Полтавка Тетяна Луньова впевнена, що тепло, яке віддає людина в момент подяки гріє душу обом сторонам.

Луньова: Я кажу слова «дякую» і «спасибі» досить часто. Я дуже люблю ці слова. У мене маленький синочок і зараз ми працюємо над тим, щоб він теж привчався говорити ці слова. Інколи він бастує, каже: «Я не хочу це слово казати». Але так, ми називаємо ці слова чарівними.

На думку працівниці психологічної служби Марини Гринченко, привчати чад до культурного спілкування можливо виключно на власному прикладі.

Гринченко: Знаєте, як говорять, що не треба виховувати дитину, треба виховувати себе. Тож, щоб навчити дитину бути вдячною, треба, перш за все, показувати власний приклад. Якщо батько, або мати постійно дякують один одному, висловлюють та повагу, дитина хоче вона, або не хоче – вона все одно цьому навчиться.

У свої 9 років Ігор вже добре засвоїв важливість чарівних слів.

Ігор: Я кажу часто «дякую», коли мені щось дарують, коли я щось загубив, мені це віддають. Кажу «дякую» друзям, батькам.

Невинне слово «спасибі» іноді творить чудеса  - воно здатне поліпшити настрій, викликати усмішку і просто подарувати трішки тепла, запевняє Тетяна Рак. У її повсякденному житті та в роботі зі студентами вдячність відіграє значну роль.

Рак: Знаєте, є таке негласне правило, коли 15 хвилин немає викладача, вони можуть встати і піти. Вони можуть, але вони усі мене чекають, тому що кожен раз я кажу «Дякую!» Іноді, буває, ноги болять і я кажу: «Можна присісти?», тому що викладач не має права присідати, коли він читає лекцію. Але ноги, буває, дуже болять, бо вік і все. Вони кажуть: «Сідайте!» Я їм дякую. Вони бачать, що цим «дякую» я їх поважаю.

Навіть у складні часи, які спіткали нашу країну, вміти бути вдячним за те, що маєш, – важливий аспект з психологічної і духовної підтримки,- переконана Марина Гринченко.

Гринченко: Людині дається все те, що вона повинна пережити. Якби було все добре, ми б не відчували, що таке «добре». Якщо погано, якщо батько, брат або син на війні треба також дякувати йому, що він захищає батьківщину, посилати йому позитивні думки, навіть на відстані, якщо не можна говорити по телефону, немає зв’язку, але треба думати про цю людину, молитися за цю людину.

 Як кажуть: «Дивне створіння людина. Усе її життя – суцільне чудо. Та, якраз, в дива вона і не вірить». Тож, ніколи не буде зайвим час від часу помічати буденні речі й дякувати за них. Особливо у Всесвітній день Спасибі!