Філія НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «ЛТАВА»

Загиблого бійця Олександра Мочалова з Полтави вшанували меморіальною дошкою

Загиблого бійця Олександра Мочалова з Полтави вшанували меморіальною дошкою

Він народився на Кубі, а віддав життя за Україну! У Полтаві у школі №38 відкрили меморіальну дошку на честь загиблого воїна АТО, гвардійця Олександра Мочалова. Вшанувати пам'ять чоловіка завітали рідні, друзі загиблого та школярі. Що розповів батько Олександра про свого сина та як сучасні діти вшановують героїв – дивіться далі.

Серйозні обличчя юнаків, сум в очах рідних, друзів і просто небайдужих. До відкриття меморіальної дошки учні загальноосвітньої школи №38 готувалися відповідально. Для них Олександр Мочалов – герой, кавалер ордену за мужність. Пам'ять про нього надовго закарбується у стінах навчального закладу. Не так давно він і сам тут навчався. Вчителька української мови Лариса Кравець добре пам’ятає свого учня.

Лариса Кравець, вчителька: Завжди намагався виконати завдання, поставлені перед собою, був відповідальним і серйозним учнем. Швидко влився в колектив і мав багато друзів. Прикро, звичайно, що його однокашники більше не зможуть потиснути його тверду руку, яка тримала зброю, захищаючи нас від ворогів.

Тато бійця теж був військовослужбовцем, через що родина весь час подорожувала по гарнізонам. Олександр навіть народився у місті Гавана Республіки Куба. Та все ж Україну вважав вітчизною. І коли на Донбасі почалися бойові дії – добровільно пішов його захищати, розповідає батько загиблого.

 Ігор Мочалов, батько гвардійця: «Ребята, с которыми я встречался в батальоне «Донбас» сказали так: «Это человек с обостренным чувством справедливости». Сомнений никаких не было, потому что 26 июня он с группой бойцов приезжал сюда в Полтаву и… Мама пыталась отговорить. Я не отговаривал, честно говоря, потому что знал: если с благословением – легче солдату на войне.

Товариші по службі й друзі бійця мовчки дивилися на меморіальну дошку. В очах читався німий біль від втрати, тому сказати бодай декілька слів про побратима не змогли. Мама теж довго збиралася з думками. І не подякувати за пам'ять про сина не змогла.

Мати: За те, що знаходять час на вшанування світлої пам’яті захисників України. За те, що не залишаєте нас, батьків, наодинці з нашим горем. Дякую всім присутнім.

Андрій з друзями також чув про колишнього учня Олександра Мочанова. Історія про те, як він загинув, намагаючись врятувати поранених бійців, - вразила малечу. Саме тому першокласник вирішив намалювати танк, у якому, нібито їздив військовий.

Андрійко: Спасибі сказав, що він захищав Україну.

Ілля: Мне очень жаль его, цього хлопця, он мне нравится. Я бы хотел его попросить, чтобы он сделал для меня автограф.

фото: http://np.pl.ua